Ozymandias / Озимандія
Ozymandias / Озимандія
156x122 cm Acrylic
I met a traveller from an antique land
Who said: Two vast and trunkless legs of stone
Stand in the desart. Near them, on the sand,
Half sunk, a shattered visage lies, whose frown,
And wrinkled lip, and sneer of cold command,
Tell that its sculptor well those passions read
Which yet survive, stamped on these lifeless things,
The hand that mocked them and the heart that fed:
And on the pedestal these words appear:
«My name is Ozymandias, King of Kings:
Look on my works, ye Mighty, and despair!»
No thing beside remains. Round the decay
Of that colossal wreck, boundless and bare
The lone and level sands stretch far away.
— Percy Shelley, «Ozymandias», 1819 edition
Розказують, що десь, в забутих землях мертвої землі
Стоять, посеред пустоші пісків, уламки двох великих ніг
Без тулуба, без рук, без голови – лиш рештки величі минулих днів
І поруч них обличчя – розбите вщент, засипане пісками часу
Що зберегло в холоднім мертвім камені страшну гримасу
Жорстокості та зверхньості тирана, що й нині хоче видати наказ
Увіковічнена безмежна влада – послання скульптора до нас
Що наче знав, чим все це обернеться, і нам лишив вітання
Через слова на п’єдесталі під ногами, що уціліли від стирання:
“Я – ОЗИМАНДІЯ, Я – ЦАР ЦАРІВ!
УЗРИ МОЇ ДІЯННЯ, ТИ, НІКЧЕМО, ТА ТРЕМТИ!”
Але навколо лише тиша. Німа пустеля поглинає все
Свідоцтво величі та влади нині лиш руїна
Яку пісками часу згодом занесе
(переклад Б. Чернецького)
Who said: Two vast and trunkless legs of stone
Stand in the desart. Near them, on the sand,
Half sunk, a shattered visage lies, whose frown,
And wrinkled lip, and sneer of cold command,
Tell that its sculptor well those passions read
Which yet survive, stamped on these lifeless things,
The hand that mocked them and the heart that fed:
And on the pedestal these words appear:
«My name is Ozymandias, King of Kings:
Look on my works, ye Mighty, and despair!»
No thing beside remains. Round the decay
Of that colossal wreck, boundless and bare
The lone and level sands stretch far away.
— Percy Shelley, «Ozymandias», 1819 edition
Розказують, що десь, в забутих землях мертвої землі
Стоять, посеред пустоші пісків, уламки двох великих ніг
Без тулуба, без рук, без голови – лиш рештки величі минулих днів
І поруч них обличчя – розбите вщент, засипане пісками часу
Що зберегло в холоднім мертвім камені страшну гримасу
Жорстокості та зверхньості тирана, що й нині хоче видати наказ
Увіковічнена безмежна влада – послання скульптора до нас
Що наче знав, чим все це обернеться, і нам лишив вітання
Через слова на п’єдесталі під ногами, що уціліли від стирання:
“Я – ОЗИМАНДІЯ, Я – ЦАР ЦАРІВ!
УЗРИ МОЇ ДІЯННЯ, ТИ, НІКЧЕМО, ТА ТРЕМТИ!”
Але навколо лише тиша. Німа пустеля поглинає все
Свідоцтво величі та влади нині лиш руїна
Яку пісками часу згодом занесе
(переклад Б. Чернецького)
